Терапевтична казка. Переїзд та розлучення батьків

До мене звернулась клієнтка з проханням написати терапевтину казку для дітей про переїзд. В інтернеті вона нічого адекватного не знайшла, а самій часу писати не було, тому звернулась до мене.

Представляю вашій увазі те, що у мене вийшло. Текст відредагувала, щоб уникнути вгадуваності замовника.

Посеред чарівного лісу, у затишній хатинці жила родина зайчиків: мама, тато та їх маленькі дітки.

Зайчики любили проводити час разом.

Старші дітки  ходили до лісового дитячого садочка, а наймолодша лишалася з мамою вдома, бо була ще маленькою.

Одного вечора тато та мама дуже довго про щось говорили в своїй кімнаті. Зайченята не могли заснути. Вони не розуміли, про що так довго можна говорити та чому батьки такі засмучені.

Зранку матуся сказала дітям: "Так вийшло, що я з вами буду жити в новому будинку"

Діти закричали: "А тато? Тато буде з нами?"

- Ні, татку потрібно жити в іншому місці, - відповіла зайчиха.

Нічого не розуміючи, діти пішли гратися на вулицю. Задумливо вони жбурляли ніжками один одному жолудь. Так і йшли вперед, мовчки, кожен в своїх думках.

Аж раптом зайченята почули дивний шурхіт. Озирнувшись навколо вони виявили, що забрали у лісові хащі. Про це місце їм розповідала бабуся. Вона казала, що там живе страшний величезний птах, який краде маленьких неслухняних дітей.

- У-у! - долинуло з кущів і зайченята затрусилися.

- У-у! - діти обійнялися та почали труситися ще дужче.

- У-у! - з хащів вилетіла стара сова та сіла біля зайчиків. - Хто мені заважає спати?

- Це м-м-ми, - пропищали зайченята.

- Хто-хто? - Сова протерла окуляри. - А, це ви. Онуки старої зайчихи. Давно я вас не бачила. 

Чому ви такі сумні?

- Мама сказала, що ми більше не будемо жити в своєму будинку.

- Ми будемо жити в іншій хатинці.

- Ми не хочемо переїжджати!

Наввипередки казали зайченята.

- А ще, а ще... Тато житиме в іншому місці. Так мама каже, - промовило зайчатко й діти розплакалися.

- Маленькі мої, не треба плакати. Переїзд це ж чудово. Подумайте лишень скільки всього нового ви побачите, скільки нових друзів у вас буде. Часом треба переїжджати, щоб краще жилося. Квіти ж теж пересаджують в нову землю, щоб вони ще краще росли та цвіли.

- Але чому тато не житиме з нами? - знову розплакалися зайченята. - Це через нас? Тому що ми були неслухняні?

- Звісно ні! Ви до цього аж ніяк не причетні. Розумієте, колись мама з татом одружилися, бо їм було добре разом. Але іноді у деяких матусь та татусів настає момент, коли їм вже не так добре разом, як раніше. Якщо мамі та тату погано, то і діткам може бути погано. Тому, щоб не робити своїм малятам погано, деякі батьки вирішують жити окремо. Але вони все одно лишаються матусею та татусем для своїх дітей і люблять їх так само безмежно, як і раніше.

- Значить, мама з татом просто хочуть, щоб нам не було погано?

- Звісно! Батьки завжди бажають своїм дітям лише добра.

Раптом далеко почувся голос мами-зайчихи:

- Діточки мої! Зайченятка! Ви мене чуєте?!

- Так, матусю, ми тут! - відгукнулись малята.

- Маленькі мої, а чому ви тут, так далеко від дому? Я ж казала не ходити в хащі.

- Мамо, ми йшли-йшли та прийшли сюди до бабусі Сови.

- Так, ми тут про те, про се говоримо, - промовила Сова.

- Дякую, що догляглянули їх. - Подякувала Зайчиха. - Йдемо вже додому обідати.

Зайчики попрощались з бабусею Совою і вдалині вона лише чула:

- Мамо, а коли ми будемо збирати речі? Нас же стільки нового чекає?

- І таткові допоможемо зібрати! Його ж теж чекає багато нових пригод!